
Учасниці третього сезону «Супермоделі по-українськи» розповіли про своє хуліганське минуле і будні принцес
Хто вчора дивився перший випуск другого сезону «Від пацанки до панянки»? Дівчата з «Супермоделі по-українськи» не могли пропустити таке круте реаліті. І під враженням від нових учасниць-пацанок вирішили згадати своє хуліганське дитинство. Так-так, аж ніяк не всі нинішні моделі вважають себе принцесами. Даємо слово дівчатам.
Свєта Косовська: панянка
– На проекті «Супермодель по-українськи» я була пацанкою. Адже розуміла, що зі своєю неідеальною зовнішністю повинна брати експертів чимось іншим. От і вибрала дещо агресивну стратегію і намагалася «рулити» дівчатками. Але! У це нелегко повірити, та в житті я справжня панянка. Люблю жіночні вбрання, білизну, люблю наносити макіяж і хазяйнувати в домі. І плакати теж дуже люблю! Зараз навіть не дуже розумію, як змогла майже чотири місяці зйомок бути «залізною леді».
Саша Кугат: пацанка
– Я вмію вмикати панянку, коли потрібно. Вмію правильно поводитися серед людей, їсти ножем і виделкою, тримати прямо спину і підтримувати розмову. Та, на щастя, серед друзів, у своїй компанії, я можу бути справжньою. Пацанкою! Але й режим «леді» в мене теж є. Просто вмикається він в особливих випадках.
Саша Литвин: просто дивна
– Я б себе віднесла до третьої категорії: просто дивна. Сьогодні я можу ходити на підборах, бути милою і доброю, а завтра – вдягнути джинси і футболку, зручні кросівки. Думаю, в мені живуть і пацанка, і леді одночасно. Та хуліганкою я не була ніколи: в бійках участі не брала, пляшки об підлогу не била.
Юля Чорнобиль: була пацанкою – стала панянкою
– Чесно кажучи, у мене було дуже бурхливе дитинство. Я була жвавою дівчинкою, і завжди заступалася за свою старшу, але спокійнішу сестру. Але потім настав якийсь переломний момент. Я почала займатися танцями, відвідувати акторський гурток, і поступово ставала жіночною дівчиною. Велику роль у моєму вихованні відіграла бабуся, з якою я проводила дуже багато часу. Вона – справжня жінка, і мені приємно було брати з неї приклад. Тож зараз я точно вважаю себе панянкою. І всім раджу поводитися як леді.
Аліна Міляєва: пацанка
– На проекті я здавалася тихою і спокійною дівчинкою, але у повсякденному житті можу виробляти таке, чого від мене взагалі не очікують. Запитайте в моїх друзів. Вони знають, яка я насправді, і точно скажуть, що я – пацанка і хуліганка, а не якась там леді.
Даша Майстренко: і пацанка, і панянка
– Для мене це складне запитання. З одного боку, в мені немає манірності, я не бридлива, до всього нормально ставлюся – хоч на підлозі спи, хоч по деревах заради гарного кадру лазь. У дитинстві я лазила по будівництвах, ми з друзями влаштовували квести покинутими будівлями. Модних ґаджетів і безлічі косметики та одягу в мене не було – зате був велосипед і друзі, з якими ми постійно знаходили пригоди. Але, з іншого боку, я вмію готувати, прибирати, знаю правила етикету і взагалі все, що має знати і вміти леді.
Оля Голуб: була пацанкою – стала панянкою
– У школі я вважала себе пацанкою. Сукні просто ненавиділа! Щойно почала ходити, мама одягала мене у спіднички і рюші, а я їх не переносила, і влаштовувала істерики кожного разу, коли доводилося одягатися. Пам’ятаю, колись вмовила маму купити мені джинси, і заносила їх до дірок.
Зараз я почуваюся більш жіночною, леді – а все завдяки моєму хлопцеві. З ним легко бути беззахисною дівчинкою і справжньою панянкою. Вважаю, що кожна дівчина може перетворитися з хуліганки на леді, якщо поруч буде «правильний» хлопець.
Катя Свинарчук: принцеса
– Я себе не відчуваю ні пацанкою, ні панянкою. Я почуваюся принцесою! У дитинстві була дуже спокійною і милою дитиною, сідала в куточку – малювала і гралася сама із собою. По деревах лазити не любила, зате любила гратися в ляльки. На проекті мені створили образ зухвалого дівчиська. Та я себе такою не відчуваю – не п’ю, не курю, не розмовляю матом. Загалом, не дівчина, а мрія!
А ким ви себе вважаєте – пацанками чи панянками? Пишіть думки в коментарях! І не забувайте, що новий випуск реаліті «Від пацанки до панянки» чекає вас уже наступної середи, 1 березня, на Новому каналі