IMG_6904

Відомий модельний скаут та експерт реаліті «Супермодель по-українськи» розповів про свої стосунки із батьками, а також про спілкування з моделями, яким він дав квиток у життя

Рідні Сергія Нікітюка не дають йому жодних порад у професійному плані, та він вважає, що саме так і має бути:

– Мої батьки досить вимогливі у житті і стримані у виявленні емоцій. Тому зворотний зв’язок від них отримую дуже рідко. Я не перший рік працюю на телебаченні. Можливо, мої перші появи на екрані й викликали у них якісь теплі почуття. Та зараз вони сприймають мою діяльність як звичайну. Наприклад, як посаду фінансового директора або керівника проекту. Знаю лише, що мама продовжує дивитися усі випуски проекту «Супермодель по-українськи».

Сергій зізнався, що для нього як для модельного скаута дуже важлива думка колег.

– Насамперед для мене має значення думка моделей, з якими я працюю. Це люди, яким я служу, і їхня оцінка для мене найбільш важлива. Якщо вони всім задоволені, задоволений я, і навпаки. Ще ціную думку моєї подруги-скаута Мікаели Годдард-Кесада, яка зараз працює в агентстві «Elite New York». Я вважаю її своєю хрещеною мамою у професії, – розповідає Нікітюк.

А до кожної зі своїх підопічних він ставиться тепло, по-родинному.

– Кожна дівчина, з якою я працюю, яку відправляю за кордон, стає мені якщо не дочкою, то хрещеницею. Тому й до їхніх успіхів ставлюся трепетно. Я пишаюся тим, що подорослішавши, всі вони стали хорошими й успішними людьми. Почуваюся наставником, який доклав руку до їхнього становлення. Зараз я говорю навіть не про професійні успіхи в моделінгу, а про людські якості. Всі вони закінчили закордонні виші, і, живучи в Парижі, Мілані, Нью-Йорку та інших містах світу, допомагають своїм батькам, – говорить Сергій, – Професія моделі дає можливість заробити гроші й побачити світ. На жаль, сьогодні це можуть забезпечити своїм дітям далеко не всі батьки. Тому, якщо не можете допомогти – не заважайте. У цьому я переконався дванадцять років тому, коли відправляв починаючу модель у Париж. На той момент батько дівчини не жив у родині багато років. І коли нам потрібно було отримати від нього дозвіл на її виїзд за кордон, він захотів за свій підпис у документі тисячу доларів. Тоді це були шалені гроші. Довелося заплатити. Сподіваюся, він на всю суму накупив горілки і здох від щастя. Що ще можна думати про людину, яка нічого не дала в житті своїй дитині. І при цьому ще вимагає гроші з неповнолітньою дочки, у якої з’явилася можливість щось заробити в майбутньому.

, , , , , , , ,